Форма входу

Випадкове фото

Відеозйомка


студія "БОРЩАГІВСЬКИЙ МЕРИДІАН"

Наше опитування

Ваше основное занятие
1. работаю в организации, предприятии
2. ищу работу
3. студент ВУЗа
4. учащийся школы, гимназии
5. имею свою фирму
6. студент училища, коледжа, техникума
7. другое
8. пенсионер
9. ничем не занимаюсь
Всього відповідей: 133

Друзі сайту



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук по сайту









    Середа, 26/07/17, 10.31.38
Вітаю Вас Гость | RSS  | Головна | Мій профіль | Вхід | Вихід|
ПЕТРОПАВЛІВСЬКА БОРЩАГІВКА
Каталог статей


Головна » Статті » Шляхами історії рідного краю

Про землю Борщагівську

Там же відкрито селища доби розквіту Київської Русі та часів після монголо-татарської навали (ХІ-ХІV ст.).
980 р. Освоєння шляху Київ – Білгород – Житомир, який проходив борщагівськими землями.
1093 р. Перша літописна згадка про р. Желянь (пізніше р. Борщагівка)  в зв’язку з міжкнязівськими сутичками за право оволодіти Києвом.
1114 р. Великий київський князь Михайло-Святополк дарує землі на сучасній південно-східній околиці Святошинського району заснованому ним Михайлівському Золотоверхому монастирю.
1240 р.Взяття Києва та околиць монголо-татарами.
ХІV ст. Київ разом з околицями входить до складу Великого Князівства Литовського.
XV ст. Відродження життя на київських околицях після спустошливих набігів татар. На зміну забутій назві річки Желянь приходить нова -  Борщівка, яка згодом трансформується в Борщагівку.
1497 р.Борщовська земля, р. Борщовка вперше згадуються в грамоті Великого Литовського князя Олександра, який передав частину земель поблизу річки Микільсько-Пустинному монастирю.
Слово «борщовка» позначало найменування місцевого ландшафту, як пуща, діброва, оболонь. Борщовками називались землі, надані київським монастирям для вирощування городини, яка, зокрема, використовувалась для приготування борщів – пісної їжі монахів.
1507 р. Перша згадка про землю Хилимонівщина (майбутня Петропавлівська Борщагівка) в зв’язку з наданням королем Сигізмундом Августом її селянину Філіпу Вірменину 

1519 р. Вперше згадано Борщагівку як поселення у листі київського воєводи А.Немирича.
1569 р.За Люблінською унією Наддніпрянщина переходить до Речі Посполитої.
Підтвердження королівськими грамотами прав київських монастирів на їх борщагівські володіння.
1590 р.Перша згадка про землю Києво – Софійського монастиря під назвою Праведницька в грамоті Київського митрополита Михайла Рогози, наданій софійському селянину Юхиму Олешевичу.
1615 р.Заснування на Подолі Братського монастиря. Закріплення за ним земель на р. Борщагівці.
1644 р.Перейменування польським князем Самуїлом – Каролем Корецьним Хилимонівщини та Праведницької земель на Велику та Малу Борщагівки, які пізніше стали Петропавлівською та Софійською Борщагівками.
1648 – 1657 рр.Козацька держава. Створення Борщагівської козацької сотні.
1651 р.Закріплення Універсалом гетьмана Б.Хмельницького земель на р. Борщагівці за Києво – Софійським монастирем.
1657 – 1687 р.Період «Руїни» - громадянської війни в Україні. Спустошення Правобережжя і, зокрема, борщагівських селищ.
1686 р.Підписання Вічного миру між Росією та Польщею.  Проходження Києво – Польського кордону вздовж р. Ірпінь.
1691 р.Заснування Петропавлівського монастиря на Подолі і отримання ним від Києво – Софійського монастиря хутору Петропавлівська  Борщагівка.

1710 – 1711 рр.Спалах в Білогородській волості епідемії чуми і «сибірки». Загибель більшої частини населення і худоби.
1797 р.Утворення Київської губернії.Включення до складу Білогородської волості Київського повіту всіх Борщагівок.
Початок XVIII ст. Активне заселення борщагівських монастирських хуторів.
Остаточне закріплення за селами назв Микільська, Михайлівська, Братська, Софійська та Петропавлівська Борщагівки.
Монастирська вотчина На початку ХVІІІ ст. в селі, яке належало Києво-Петропавлівському монастирю, налічувалося 6 дворів, у 1723 - 18, 1756 – 24. Населення у 1766 – 100, а в 1787 – 200 жителів; сіножаті – 250 кіп, худоби – 153 голови.
Монастирський двір – чимала економія: два млини, гуральня – 360 відер на рік, рибні лови, пасіка, сіножаті на 200 кіп (1 копа – 60 снопів), ліс, худоби – 22 голови. 
Селянські хати будувались з дерева, вкривались соломою. «В них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з іншого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч, димар якої рідко роблять з цегли, звичайно його плетуть з лози й обмазують глиною зсередини і ззовні. Але в багатьох хатинах дим проходить під дахом і через нього… Мешканці, особливо старенькі та діти, мають звичку спати на печі, коли настають холоди… В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих, прикрашені висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними візерунками. Перед іконами стоїть обідній  стіл, роль якого подекуди виконує скриня, де зберігаються їхні речі, оточена лавами. Вона накрита грубою, але чистою скатертиною, на ній лежить ніж, хліб і сіль. В їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа та кілька простих стільців». 
Селяни займалися в основному городництвом, менше – хліборобством, розведенням дрібної худоби, промислів ніяких не було, сіяли жито, овес, а в неврожайні роки йшли на заробітки до Києва.
Їжа селян майже однакова як влітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами:  хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, влітку щавлем та іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або у неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки. Під час постів, яких селяни суворо дотримуються, вони заправляють їжу олією з коноплі, ріпи або льону . 
1786 року, коли російська імператриця Катерина ІІ перевела всі церковні землі до державної скарбниці, селяни почали називатися «казенними». Всі монастирські борщагівські володіння увійшли до складу казенного петропавлівського маєтку. Петропавлівський монастир було ліквідовано. У його приміщення перевели Києво–Грецький Катеринівський монастир.
Архимандриту цього монастиря в Петропавлівській Борщагівці належали: млин, ставок та будинок для літнього відпочинку, які  давали щорічно 600 рублів прибутку. 
З утворенням ще у 1797 році Київської губернії всі Борщагівки  адміністративно були включені до Білогородської волості Київського повіту і залишались у її складі до революції 1917 року. Впродовж ХІХ – початку ХХ століть населення Борщагівок невпинно зростало. 
Зокрема, в Петропавлівській Борщагівці у 1913 році налічувалось 1675 жителів.
Старі люди розповідають: до революції жили в селі поруч з простими селянами багаті та благородні люди. Мав водяний млин і ставок на р. Борщагівці пан Помаранець, який дозволяв бідному люду ловити рибу. Господарем парового млина був Дисавенко. В цих млинах мололи борошно жителі навколишніх сіл.  Пекарню тримав Іван Литовченко. Славилися благодійництвом полька пані Марія та багата німкеня Емма. Коли остання виїхала з села, в її оселі розмістилася Петропавлівська початкова школа (школа знаходилась на теперішній вулиці Шевченка, будинок не зберігся).  
Радянська доба. Після громадянської війни (1917-1921 рр.) на теренах Борщагівок утворились три сільські ради: Микіль­сько–Борщагівська, Софіївсько–Борщагівська та Петропавлівсько–Борщагівська.
У 1923 році як символ нових радянських відносин у Петропавлівській Борщагівці виник комнезам – комітет незаможних селян. В 1929 році в країні розпочалась кампанія зі створення колективних господарств – колгоспів, організацій, які об’єднували селян для спільного ведення сільськогосподарського виробництва. В Петропавлівській Борщагівці таке господарство отримало назву «Червоний незаможник».
У 1932 році у Борщагівках працювало 5 городньо- молочних радгоспів, які тримали близько 700 голів корів, понад 1000 кролів. Ці господарства постачали городину, м'ясо  і молоко до Києва.
Під час проведення так званої колективізації в 1929 році кількість розкуркулених в селі досягала 15%. Селяни – одноосібники позбавлялися землі, реманенту, худоби, житла  і відправлялися на каторжні роботи до Уралу.
Колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво, знищила заможні родини, що стало однією з головних причин голодомору 1932-1933 років.
Зі спогадів жителів Петропавлівської  Борщагівки жертв голодомору ховали на старому цвинтарі, а також у лісі вздовж Житомирського шосе.
Борщагівці зазнали не тільки значних матеріальних втрат, але й духовних. У 1932 році місцева влада закрила Свято–Сімеонівську церкву та переобладнала її в клуб, спортзал і котельню.
1939 року біля церкви побудували нову школу, першим директором якої став Микола Стесенко.
З початком Великої Вітчизняної війни Петропавлівка разом із сусідніми селами перетворилась з приміської в прифронтову зону Києва. Вона була окупована німцями та визволена аж  у листопаді 1943 року.
 За роки війни на фронт пішло понад 700 жителів села, з яких 312 не повернулось.
Реалії сьогодення.  Поступово в селі налагоджувалося мирне життя. 1959 року того часний колгосп імені Ілліча реорганізовано в відділення радгоспу «Совки».
Збудовано лікарню, магазин, пошту, дитячий садок, виросли нові житлові будинки.
Село газифіковано, налагоджено автобусне сполучення з Києвом.
Сучасна Петропавлівська Борщагівка поступово набуває рис селища міського типу. Його площа досягає 1000 га, а кількість населення перевищує 8000 осіб.

За наявними архівними матеріалами відбудовано Свято–Си­меонівську церкву, яка нині носить назву Симеона Стовпника.
Створена повноцінна структура закладів, які задовольняють всі соціальні потреби жителів. Розвивається малий та середній бізнес.
В 2012 році втретє село отримало Диплом переможця Всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку». В повоєнні роки здійснена реконструкція старої школи,  а в наш час – добудова нових приміщень для актової та спортивних залів, їдальні, бібліотеки та музею історії Петропавлівської Борщагівки.
Краєзнавесь 
В.І. Дзівалтовський

Категорія: Шляхами історії рідного краю | Додав: Admin (13/09/13) | Автор: Вечислав Дзівалтовський
Переглядів: 883
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Petropavlivska Borshchagivka@2017