Форма входу

Випадкове фото

Відеозйомка


студія "БОРЩАГІВСЬКИЙ МЕРИДІАН"

Наше опитування

Ваше основное занятие
1. работаю в организации, предприятии
2. ищу работу
3. студент ВУЗа
4. учащийся школы, гимназии
5. имею свою фирму
6. студент училища, коледжа, техникума
7. другое
8. пенсионер
9. ничем не занимаюсь
Всього відповідей: 133

Друзі сайту



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук по сайту









    Середа, 26/07/17, 18.37.20
Вітаю Вас Гость | RSS  | Головна | Мій профіль | Вхід | Вихід|
ПЕТРОПАВЛІВСЬКА БОРЩАГІВКА
Каталог статей


Головна » Статті » Життя і будні

Серце віддане дітям

   Нещодавно свій золотий ювілей відсвяткувала  мешканка нашого села Катерина  Яківна Литвиненко.  75 сонячних  літ –  дорогоцінний скарб  цієї шанованої жінки.

Світанок її життя був холодним, голодним та важким. На її долю випало розділити участь важкого трудового дитинства дітей війни.

    Незважаючи на те, що їй було всього три роки як розпочалися жахіття війни, страшні картинки залишилися в її пам’яті понині. Вона  пам’ятає, як батька проводжали на війну, як до хати прийшли жити німці та як один німець постійно дивився на її красиву маму. Одного дня він помітив, що мама зарізала гуску, а на столі її не було (мати занесла її партизанам до лісу, де був і батько).   На другий день німці спалили їхню маленьку хатину.   А мати лишилася сама  з двома дітьми  на чорному попелищі. О, як же було важко! А далі  були сутужні, голодні повоєнні роки.

     Під час голодного  1947 року батько їздив на заробітки на Західну Україну, що дало можливість їм залишитися живими.  Навіть тепер на схилі років, ідучи повз  нужденних голодних людей, Катерина Яківна  шукає в кишені  чим може поділитися з ними,  пригадуючи відчуття голоду, пережите нею. Спогади, мов потік річки, стрімко переносять її у ті роки, коли  пухли її ноженята, як духмяно пахла хлібина, яку тато так вчасно  передав  сусідом з далекого заходу, і як їй хотілося з’їсти її всесеньку  самій, не дочекавшись мами з поля. Та їй маленькій не дозволило це зробити доросле відчуття совісті та відповідальності  за близьких.

    Роки дитинства Катерини Яківни пройшли у важкому труді, до якого батьки змушені були залучати  дітей, що зранку до ночі пропадали в полях. Домашнє господарство повністю лягало на малі плечі дітей. В сірих дитячих спогадах звичайно є і яскраві моменти, що гріють душу цієї жінки понині. І найяскравішим та найприємнішим спогадом дитинства  є зустрічі батькових друзів- фронтовиків, що збиралися за їх великим столом. Вони допомагали Каті вирішувати складні математичні завдання та розповідали про своє фронтове життя. З якою цікавістю слухали діти ці розповіді! А ще в їхню хатину приходили вчителі, яким тато читав свої вірші та уривки своєї книги. На жаль, світ не побачив тієї оповіді воєнного життя рядового  Якова, але поетичні стрічки розносилися листоношами всього Сквирського району в кожнісіньку хату разом з районною газетою. 

   Катерина Яківна завжди пишалася своїми батьками.  І мама, і тато були  великими трударями, що привчили її змалечку до праці, а в спадок від тата взяла ще зваженість та винахідливість у всіх життєвих ситуаціях. 

    Поряд з хатиною родини Каті в с.Михайлівка  Сквирського району розташовувався фельдшерсько-акушерський пункт, який Каті подобалось відвідувати разом з сусідкою, яка там працювала.  Атмосфера медичної установи зародила в Каті велику мрію стати медиком.  Саме ця мрія привела її до міста Києва навчатися в медичному  училищі. 

Навчаючись  в стінах цього закладу в неї випадково зав’язалось листування з жителем Петропавлівської Борщагівки Петром Литвиненком, що служив на той час в лавах Радянської Армії. Після тривалого листування  вони одружилися і для Катерини Яківни рідне  село чоловіка,  Петропавлівська Борщагівка,  стало батьківщиною. 

 Одразу після закінчення навчання в училищі Катерина Яківна пішла працювати до Жовтневої лікарні в м.Києві. Там вона працювала близько п’ятнадцяти років. Заміжнє життя подарувало цій жінці велике щастя – материнство.  Вона подарувала світу  двох діток, котрі  стали сенсом її життя, давали сили та підтримку в важкі хвилини та наповнювали життя світлом.

  Далі всі свої роки Катерина Яківна постійно бажала бути з ними поряд . Саме тому в 1967 році перейшла працювати в наше село медсестрою дитячого садочка, що щойно відкрився. Переступивши поріг цього закладу, вона навіть не уявляла, що присвятить роботі з петропавлівськими дітками 22 роки своєї біографії.  Пропрацювавши два сезони  на цій посаді   Катерині Яківні запропонували очолити дитячий заклад.

  Це рішення далося їй нелегко. На одній чаші терезів була улюблена робота медика, на іншій чаші – близькість до дому,  до діток, а це означало, що кращий їм догляд. І, звичайно, це переважило. Вона зробила вибір і ніколи більш не шкодувала, хоча робота була не з легких.  Дитячий заклад був відкритий в приміщенні, що будувався для робітничої  їдальні, і мав зовсім  не те призначення. Це створювало ряд труднощів, які доповнювалися відсутністю централізованого водопостачання та опалення.   Саме тому робочий день працівників садочка  починався задовго до того, як приходили дітки, і закінчувався не відразу,  як їх забирали. Зранку необхідно було б наносити води і для блоку харчування і для прання і  для інших потреб. А  пізно ввечері  весь персонал залишався для заготівлі дров.

   Поряд з усіма  труднощами  Катерина Яківна  пригадує  багато приємностей в роботі.  Перш за все це  дружній молодий колектив, на який завжди  можна було розраховувати.  З ним вона пройшла через роки:  виростивши не одне покоління мешканців села, які її шанують. І тепер, коли її вихованці  чемно вітаються  при зустрічі та поступаються місцем в маршрутці, їй дуже радісно.  В цих дорослих обличчях, деколи з посивілими скронями вона не завжди впізнає тих Миколиків, Наташ,Свет, Васів, яких приводили мами до дитсадка декілька десятків років тому, але душу наповнює радість та тепло за те, що пам’ятають її вихованці. Отже – залишила вона добрий слід в дитячих долях.

Працюючи в садочку,  Катерина Яківна отримала ще і педагогічну освіту.  Вона вдячна долі, що з нею працювали такі  досвідчені педагоги-дошкільники, як Л.В.Демиденко, В.І. Орлюк та Р.Л.Горошко. Саме вони  показували на практиці всі ті ази педагогіки, яку Катерина Яківна вивчала теоретично.  Та й медична освіта часто ставала в нагоді при роботі з дітьми.

Одразу після того, як вона зайняла посаду завідуючої, садочок почав працювати повний навчальний рік. До цього робота садочка здійснювалася лише сезонно, в той час, коли люди працювали в полі. Згодом було проведено воду та опалення.

У вирішенні  господарських та педагогічних турбот садочка стрімко летіли роки . Безоглядно  мов малі пташенята  з гніздечка вилітали випускники дитячого садочка.  Катерина Яківна з великою  цікавістю спостерігала за їх подальшими долями: випроводжала їх на шкільних випусках, зустрічала в садочку їх діток, раділа їх радостями та гордилася успіхами. 

Поряд з випускниками виросли і власні діти. Дочка Людмила стала першою медалісткою Петропавлівської школи, і нині , як і син Геннадій, є гордістю Катерини Яківни.    Діти стали реалізованими особистостями,  кожен має власну справу,  створили сім’ї та подарували  Катерині Яківні четверо внуків та двох правнуків.

Попрацювавши два десятки років з малечею, довгий час Катерині Яківні не вистачало щебету дитячих голосочків та в цьому їй допомогли діти та онуки, які  забрали на себе всю бабусину увагу. Саме їм віддає вона себе до останку та надихається їхніми успіхами та радостями.

                                                                                                                                                                 Ольга ЗАЇКА

Категорія: Життя і будні | Додав: Палыч (09/08/13) | Автор: Ольга Заїка
Переглядів: 349
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Petropavlivska Borshchagivka@2017